Онко портал » Рак: кого звинувачувати в хворобі?

Рак: кого звинувачувати в хворобі?

Рак: кого звинувачувати в хворобі

«Чому я? Що я зробив не так? За що мені така кара?» – такі питання часто хвилюють людей, які зіткнулися з серйозним діагнозом. І не знаходячи відповідей, вони починають картати і звинувачувати себе, буквально «з’їдаючи» себе зсередини, розтрачуючи дорогоцінну енергію. А вона могла піти на боротьбу з хворобою, а не з самим собою. Про це – стаття психолога Онкопорталу, Наталії Заболотної.

Переді мною сидить жінка, в очах її – сльози, а губи вимовляють тільки одне: “Чому я? Що я зробила не так? За що мені все це? Інші п’ють, курять, вештаються невідомо де – і вони здорові. Я ж завжди вела здоровий спосіб життя, не обманювала, не крала, чоловікові не зраджувала… Чому “Я”? Чому «Я» захворіла!? Чим “Я” завинила? Що зробила не так? За що мені така кара? ”

Слухаючи це, виникає враження, що хворий з діагнозом “рак” бере всю відповідальність на себе за свою хворобу і намагається знайти свої життєві помилки, за які його покарали хворобою. При цьому, незалежно від того, знаходить він відповіді на свої запитання чи ні, практично завжди людина починає себе звинувачувати, корити, «з’їдати» зсередини.

Часто провина виникає у пацієнтів на тлі того, що хворий бачить, як хвилюються за нього його близькі та рідні люди. Хворий помічає, розуміє скільки часу і грошей витрачається: «Я хворий, мені віддають все, я винен у цих витратах! Я винен у стражданнях своїх близьких!», і т. д. До слова, на цьому тлі, і на тому почутті провини, яке виникає і дуже важко переживається, дуже часто пацієнт просто відмовляється від лікування. Ще важче переноситься почуття провини, якщо хворий може припускати звинувачення на свою адресу найближчого оточення. Наприклад, він може думати, що родичі нишком його звинувачують – «ти хворий, заради тебе ми жертвуємо всім». І звичайно ж, почуття провини виникне, якщо це не тільки припущення, а ще й озвучена претензія.

Важливо зазначити, що в ситуації присутності онкохворого в сім’ї, свою провину можуть відчувати й інші члени сім’ї. Наприклад, часто трапляється так, коли хтось із близьких говорить хворому, що він розуміє, як тому складно. Він намагається підтримати хворого, у відповідь же може почути: «Та що ти знаєш?! Ти здоровий! Ти поняття не маєш, як мені жахливо! І взагалі, що ти тут ходиш? Чим ти можеш мені допомогти?» Гнів хворого дуже зрозумілий, він відчуває велике безсилля і неможливість задовольнити свої потреби. Але такі слова можуть викликати почуття провини у близької людини, за те що вона здорова (незважаючи на всю парадоксальність), або за те, що вона не може зрозуміти свого хворого родича на всі 100!

Описана вище провина носить назву невротичної, і виникає тоді, коли ми зіштовхуємося зі своєю неідеальністю: я зробив помилку – я винен. Я зробив «ось це» – так робити не можна, це призвело до таких-то наслідків – це моя відповідальність. У разі хвороби, людина думає, що вона десь помилилася, вона винна в цьому, якби вона не помилилась, хвороба б не виникла.

Звинувачення себе – це своєрідна оцінка себе, при чому, негативна оцінка: «Я поганий виконавець!». Можна сказати, що провина – це певний гнів, який людина спрямовує на себе, на жаль, тим самим, руйнуючи себе зсередини. Так, людина звинувачує себе в «поганості», у своїй «неідеальності». Я запитаю вас, мої читачі, а чи є ідеальні люди? Люди, які ніколи не здійснювали помилок? Таких немає! Всі люди неідеальні, і світ навколо нас – неідеальний. Ми всі – живі істоти, ми всі робимо якісь вчинки, не завжди знаючи, які наслідки вони матимуть. Звичайно, я не хочу зняти з нас всю відповідальність за дії, але ми не можемо передбачити все.

Мені здається, тут важливим моментом може бути визнання себе неідеальним і прийняття себе таким, який я є – зі своїми перевагами і недоліками, з тим, що я звичайна людина, і я можу помилятися.
У роботі з онкохворими часто можна почути питання, які задаються ніби самому собі: “Я ж відчував, що мені погано, що щось не так, чому я відразу не звернув уваги, чому відразу не пішов на обстеження?». Або: «Я ж знаю, що цього не можна їсти, що не можна курити, що не можна бути під палючим сонцем… Навіщо ж я все це робив?» Таким чином хворий починає себе звинувачувати в тому, що щось пропустив, чи не звернув увагу, не надав значення, що не проконтролював, не вплинув і т. д. і т. п.
У таких випадках ми маємо справу з так званою екзистенціальною провиною. Провиною, яка ґрунтується на ілюзії, що «я на все можу вплинути». А чи дійсно ми можемо на все вплинути? Чи справді ми можемо все передбачити, змінити, проконтролювати? Чи все в наших силах? На жаль, ні. Дуже шкода, але є багато речей у світі, які існують без нас і незалежно від нас. А ось наше бажання все охопити і все проконтролювати, може викликати дуже велике напруження в організмі, в тілі. Адже тоді потрібно бути завжди «на поготові», щоб нічого не пропустити! І велика ймовірність, що такий стан «завжди на сторожі» буде викликати велике виснаження і втому. Тому важливо вчитися «відпускати» те, на що ми не в силах вплинути. Визнати, що я не всесильний, я можу, тільки те, що можу, і багато подій в житті не завжди залежать від, або тільки, від мене. Є дуже багато факторів, які впливають на моє життя.
Закінчити цю статтю я хочу словами мого вчителя, прекрасного психотерапевта, Жана-Марі Рабіна, в які я дуже вірю: «Кожна людина, в кожен момент свого життя робить те найкраще, що вона може зробити на даний момент!»

Всі статті розділу: "Підтримка"








Руслана Холохоренко
04.03.2017 Руслана Холохоренко

Самое сложное испытание

Євгенія Гінзбург
17.02.2017 Євгенія Гінзбург

Реабилитация. Есть ли у вас план?

Ангеліна Шостак
17.01.2017 Ангеліна Шостак

Советы от “бывалой”




Перевірити наявність ліків


Популярні