Онко портал » Як я перемагаю страх перед раком – особистий досвід

Як я перемагаю страх перед раком – особистий досвід

f_9929692691475564019

Уявіть, одна людина насолоджується життям, купається в любові, будує величезні плани на майбутнє. Інша – ображена на долю, вважає себе невдахою, живе нудьгуючи. Обом повідомляють про діагноз: рак. Як пережити діагноз “онкологія”? Як ви думаєте, хто важче перенесе цю сумну новину?

Сонячний халат для онколікарні
Ми часто говоримо, що життя – це дорога. Рідше замислюємося, що іноді поруч крокують подорожні, яких ми не обирали, про яких хотілося б ніколи не знати. Біль. Хвороба. Відчай.
Ось вона – я шість років тому: щойно дізналася, після обстеження у гінеколога, що ймовірність раку 90%. Виходжу, курю, вся трясучись, істерю.
Перед кабінетом наступного дня (направили до знайомого лікаря для підтвердження). У черзі жінок: в очах страх. Хто як тримається: хто плаче, хто підтримує інших, хто бадьориться «Нічого, все обійдеться». Страх настільки паралізував тіло і душу, що нічого не відчуваю. Як автомат, виконую дії за планом. «Так. Ідіть оперуватися, невідкладно, терміново, вже вчора».
Онкоінститут. Черга. Жінки. Так багато крижаної тривоги. Кожна клітинка відчуває страх, багато його розлито в просторі. Всі говорять тихо, щоб когось або щось не потривожити. Я хочу кричати! Цього не може бути! Не зараз! Чому? Чому? Я не можу зараз хворіти. У мене тато – лежачий хворий, як він зможе без мене? Я не хочу, я не можу. Все треба робити швидко: пошук няні, пошук доглядальниці, обстеження, операція. Все запам’ятати, все підготувати. Син. Син у мене підліток. Що буде з ним?!
Іду Подолом. У мене немає халата, а в лікарні це основний одяг. Магазин. Обираю помаранчевий, сонячно-пухнастий наряд. Він мене зігріє. Так хочеться тепла. Страх виморозив мене. Я перебуваю в чомусь в’язкому, липкому.
Подорожній хвороба, подорожній надія
Мені хочеться сказати, що я люблю своїх близьких, але я їх ненавиджу. Я так їх ненавиджу, що сама не усвідомлюю цього. Наші світи розійшлися. Розійшлися назавжди. Ніколи вони мене не зрозуміють, і я їх не розумію. Між нами скляна стіна, ми бачимо один одного, але не чуємо. І я тепер в акваріумі. Я не знаю: я золота рибка чи піранья. Я нічого про себе не знаю. Мені дуже прикро, мені дуже шкода себе. Але жаліти себе не можна, це слабкість. Мені соромно бути хворою. Я звинувачую себе. Звинувачую за те, що не доробила, не врахувала, не передбачила. Як я могла захворіти? Провідна нота – злість. А в злості так багато вогню. І в душі моїй, здається, все випалено, мляво і порожньо.
Тільки з часом я зрозумію, що хвороба – це не моя провина. Так трапляється. Гарантії від хвороби не видає жодна страхова компанія.
Операція позаду. Променева терапія. Зі мною в палаті ще три жінки. У них діагноз рак молочної залози. Одній близько вісімдесяти, як її звуть я не пам’ятаю. Увечері, перед сном, вона читала нам вірші. Вірші про життя. Скільки тепла і підтримки я отримувала в них!
Душевні гойдалки – від відчаю до надії. Уже пізніше у Цвейга я прочитала: відчай – мати, віра – батько дива. Але мені здається, у цих двох народжується надія. Такі ось душевні гойдалки: відчай, віра, надія. І гумор. Гумор – наше все. Люди, яких я зустріла за цей час, які теж ішли по життєвій дорозі з хворобою, вчилися бачити смішне, знаходили сили жартувати.
Чергова процедура променевої терапії. Чоловік видний, гарний, заходить до лікаря, – «Доктор, у мене підвищилася потенція, що з цим робити?».
Попереду ще хімія…
Минуло більше шести років. Іноді необхідно просто йти. Складні ділянки життєвої дороги ми проходимо, хоча часом і здається, що це неможливо. Але це тільки ділянки. Починається більш рівний шлях, небажані подорожні відстають, а ми запрошуємо з собою в подорож Надію. І свою дорогу я вже бачу чіткіше.
Стрес починається за місяць до діагнозу
Дізнатися, що у тебе рак, – це боляче. Деякі західні медики стверджують, що у онкологічних хворих розвивається ПТСР (посттравматичний стресовий розлад), так як травматичність діагнозу «рак» – виняткова. У нас в країні, де сильна канцерофобія (і деякі інші нав’язливі стани), напруга ще вище. Прихована депресія, тривожний розлад часто запускаються після постановки діагнозу. Те ж саме нерідко відбувається і з близькими хворих, що тільки ускладнює ситуацію.
Є й інший варіант – стрес б’є по серцево-судинній системі, і люди, які могли б успішно вилікуватися від злоякісного новоутворення, гинуть від інсультів. Причому, згідно шведському дослідженню, найбільша кількість ударів припадає на перший тиждень після постановки діагнозу.
А ось підвищений ризик психічних розладів починається ще за місяць до виявлення хвороби. Люди підсвідомо відчувають: з ними щось відбувається, втома і інтоксикація дають про себе знати. Цей ризик без психотерапії залишається навіть 10 років по тому, коли хворобу найчастіше можна вважати переможеною.
Людина залишається наодинці з проблемою. Обов’язкового психологічного супроводу у нас поки немає. Звертатися до психотерапевта чи ні – особиста справа пацієнта, а фінансові проблеми і безліч турбот, пов’язаних з лікуванням, теж лягати на його плечі.
Депресія вкорочує життя
Душевним станом хворі зазвичай займаються за залишковим принципом. Простіше виплакатися на самоті або напитися, а може, зціпивши зуби, загнати руйнівні почуття вглиб. Але не позбутися їх. Але ж від психологічного стану, як показують сучасні дослідження, залежить опір організму хворобі.
Наприклад, американський психоонколог д-р Фаузі порівняв стан здоров’я 68 пацієнтів з меланомою (злоякісна меланома), які успішно пройшли психотерапію, і тих, хто відмовився від неї і перебував у пригніченому стані. У тих, кому вдалося впоратися з емоційними бурями на 45% рідше траплялися рецидиви, і в три рази менше з них померли. Особливо помітний був ефект для жінок. При цьому всі отримували однакове основне лікування від раку. Однак, коли з’являлися ресурси для подолання труднощів, це помітно поліпшувало стан.
Так у кого ж вище ризик впасти в депресію, дізнавшись про онкологічний діагноз, у «щасливчика» або «нещасливчика»? Здавалося б, першому є що втрачати, більше надій розбивається, а другому – не звикати до чорних смуг у житті. Але насправді все навпаки. Як не дивно, дослідження і досвід онкологів доводять: інтенсивність психологічного стресу не пов’язана зі стадією захворювання, з важкістю прогнозу. Швидше із загальним душевним настроєм і задоволеністю життям. І той, у кого не було ресурсів раніше, рідше знаходить їх без допомоги психотерапевта. А той, хто вміє радіти життю, міцніше тримається за нього і тоді, коли закрадається думка про смерть …
Автор: психотерапевт Оксана Алфьорова
Джерело: www.likar.info

Всі статті розділу: "Підтримка"








Руслана Холохоренко
04.03.2017 Руслана Холохоренко

Самое сложное испытание

Євгенія Гінзбург
17.02.2017 Євгенія Гінзбург

Реабилитация. Есть ли у вас план?

Ангеліна Шостак
17.01.2017 Ангеліна Шостак

Советы от “бывалой”




Перевірити наявність ліків


Популярні